Після появи Нового Заповіту в історії богословської думки та християнського життя, багато разів заперечувалось, важливе значення Старого Заповіту для християн. Починаючи з ранньохристиянської історії, перебільшене протиставлення Закону і Євангелії привело Маркіона1 до переконання, що Євангеліє було зіпсуте його поєднанням з Законом. Тому він взявся за працю і вивів свою теорію протилежностей чи антитез. Приймаючи що Старий Заповіт є правдивим об’явленням Бога євреїв, але заявляв, що Він не може бути тим самим Богом Нового Заповіту. Він є Творцем світу, але не є Богом досконалим. Він править зі строгістю і нічого не знає про милість, але Він не є злим, а тільки меншим Богом.2 Ця теорія набула своїх прихильників та надало розвитку інших філософських ідей в богослов’ї.
Ближче до сучасності німецький філософ Кант3 негативно відносився до Старого Заповіту, тому що не визнавав правдивості історичного об’явлення. Кант вважається батьком сучасного релігійного лібералізму. Він відкидав докази існування Бога і вважав, що пізнати Бога можливо тільки розумом.4 Така концепція в певній мірі стала підґрунтям для інших богословів, які сприяли розвитку стандартного лібералізму. Для лібералів Біблія вважається звичайною книгою, не натхненою ніяким особливим чином. До Біблії застосовується еволюційна схема. Книги Старого Заповіту вважаються не Божим відкриттям, а як перший етап у людському розвитку релігії. Релігія у Старому Заповіті розглядається як «кровожерна», та в своєму розвитку досягла «вищої етики Ісуса». Саме так пояснюється конфлікт між Старим і Новим Заповітами.5
Незважаючи на формування такої філософської думки відносно Старого Заповіту сама Біблія свідчить про цілісність та цінність книг обох Заповітів для сучасного християнина. Не існує ніякого конфлікту між Заповітами. Конфлікт існує тільки в людині з гріховною природою, яка не бажає схилитись та визнати панування Бога і намагається знайти виправдання своєї неслухняності перед Творцем.
Апостол Петро попереджав: «будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі» (2Пет.2:2). Протягом історії християнства, завжди знаходились ті, що заперечували достовірність Писання та зрікались Владики, що викупив їх. Вириваючи місця з Писання, які необхідно більш глибше дослідити, неправдиві вчителі тлумачать по своєму, щоб захистити власну думку, як ап.Петро сказав про листи Павла, що в них «… є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою.» (2Пет.3:16).
Святе Письмо говорить, що Ісус знищив Закона заповідей (Еф.2:15), «Він із середини взяв його та й прибив його на хресті» (Кол.2:14), «Відміняє Він перше, щоб друге поставити» (Євр.10:9). Існує ще багато текстів, які говорять про те, що закон Мойсея вже немає сили. Чи можемо ми говорити, що Старий Заповіт тепер не важливий для нас? Звісно, що ні. Ці тексти означають, що ми не зобов’язані тепер виконувати закон Мойсея. Але він залишається вічним Словом Божим та відіграє свою роль в розумінні Бога, відношення Бога до гріха, що в свою чергу приводить людину до Христа.
16 Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, 17 щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова. (2Тим.3:16)
Чи стали менш важливими книги Старого Заповіту? Перш за все Господь Ісус Христос дає нам початок іншої оцінки.: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мтв.5:17). Цими словами Він виключає всяке протистояння вчення Христа та Старого Завіту. В подальшій проповіді на горі (Мтв. 5-7 рр.) Ісус стверджує заповіді або розставляє правильні акценти в їх розумінні. Старий Заповіт має важливу цінність для християнина і на це є ряд аргументів.
По-перше, автори Нового Заповіту, проваджені Духом Святим доволі часто цитують або посилаються на Старий Заповіт. Без сумніву старозавітні Писання це Слово Боже живе та діяльне (Євр.4:12). Для Ісуса, апостолів та християн І-го століття саме книги Старого Заповіту були тим Словом, яке корисне на все (2Тим.3:16), саме з старозавітного Писання християни черпали потіху та надію (Рим.15:4), таким це Слово залишається і сьогодні.
По-друге, Старий Заповіт відкриває нам природу Бога, характер Сущого, якого нам необхідно любити всім серцем (Мк.12:29,30). Без Старого Заповіту людина не знала б походження землі, не розуміла б гріхопадіння, не розуміла б Божого спасіння. Без Старого Заповіту не можливо правильно зрозуміти Новий. Багато новозавітних текстів неможливо зрозуміти без Старого Заповіту. Це означає, що християнин не зможе зрозуміти всю волю Божу. Старий Заповіт дає нам розуміння, що Бог - всемогутній (Бут.17:1), всезнаючи та всюдиприсутній (Пс.138:7-11), люблячий (Повт.Зак. 7:7,8).Це той самий Бог, що говорить сьогодні до нас в Сині Своєму – Ісусі Христі (Євр.1:1-2).
По-третє, старозавітні Писання, це повчання для новозавітних віруючих. Ап.Павло в посланні до Коринтян, згадуючи негативну старозавітню історію ізраїльського народу зауважив: "А це були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони....Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов." (1Кор.10:6,11). Так і позитивні приклади написані для того, щоб брати приклад, як закликає Яків: "Візьміть, браття, пророків за приклад страждання та довготерпіння, вони промовляли Господнім Ім'ям!..." (Як.5:10,11,17). Всі вони жили вірою (Євр.11р.). Очевидно, що Старий Заповіт був записаний не тільки для Ізраїля, але й для всіх християн, щоб вони зміцнювались вірою в Бога та Христа Ісуса. Бо у всі часи праведники жили і живуть "вірою".
Навіть ці аргументи дають розуміти, що старозавітні та новозавітні Писання неможна розділювати по степерні важливості і корисності. Тому, що це невід'ємні частини одного Слова Божого. Старий Заповіт має ту саму цінність, що і Новий Заповіт, але відіграє іншу функцію у житті християнина. Сам Ісус сказав: "Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!" це Писання свідчить про Христа Месію (Ів.5:39). Тож є велика цінність в досліжені Старого Заповіту, щоб знати та виконати усю волю Божу.
1 Маркіон (Синопський) (85 — † 160) — християнський єретик II ст, засновник маркіонізму. Єдиним джерелом релігійного вчення визнавав Святе Письмо, але заперечував увесь Старий Заповіт, а Новий визнавав лише частково.
Маркіон був одним з перших єретиків, суворо засуджених християнською церквою. Він створив церковну організацію, паралельну до Римської церкви, бувши єпископом новоутвореної єретичної громади. Мабуть, Маркіон був багатим сином єпископа в Синопі, у римській провінції причорноморського Понту.
2 Луис Беркхов, История христианских доктрин, «Библия для всех», 2000, стр.52
3 Іммануї́л Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг, Німеччина), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності.
4 Пол Еннс, Підручник Богослов’я, УБТС, 2017, стр.389
5 Там же, стр.467
6 Стенли Гренц, Роджер Олсон, Богословие и богословы ХХ века., Коллоквиум, Черкасы, 2011
7 Алистер Мак-Грат, Введение в христианское богословие, Богомыслие, Библия для всех, 1998
