Церкві ЄХБ с.Борівка - 100 років

Ще одна церква Божа у Вінницькому об'єднанні церков має 100-ю історію. Це велика турбота та милість Господа, бо Церква належить Йому. На визнання ап.Петром, Ісуса Господом і Христом, Ісус відповів, що на цьому сповіданні Він побудує Церкву Свою і ніщо не зможе її здолати (Мтв.16:16-18). Поправді, вірний Господь в своїй обіцянці. Звісно це відноситься до вселенської Церкви, але ми можемо спостерігати, як Ісус оберігає Свою церкву помісну і в невеликому селі, як Борівка, Могилів-Подільського р-ну. (раніше Чернівецького р-ну.)

...побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. (Мтв.16:18)

На святі були присутні пастори з інших церков, Піжевський А.М., Шалінський С.І., а також голова Вінницького обласного об'єднання церков Вузій В.М. Це служіння було присвячене спогадам заснування церкви. Згадані брати, які перетерпіли гоніння за проповідь Євангелії від тодішньої влади. Також на цьому служінні була звершена молитва подяки Богу за врожай у цьому році.


Молитва подяки: пастор церкви с.Борівка Салій А.Д., пастор Піжевський А.М. та голова ВООЦ Вузій В.М.


Фрагменти історії церкви ЄХБ с.Борівка

Нижче описані спогади Сімончук (Мазур) Ганни Арефіївни, дочки Мазура Арефія Васильовича - брата через якого Бог розпочав Свою працю в с.Борівка. А також описана інша інформація зібрана тепер сестрою Тетяною Купчик з церкви с.Борівка.

Мазур Арефій Васильович народився в с.Борівка 1884 року. Мама Арефія була дуже побожною жінкою. Звершила паломництво до Єрусалиму, звідки принесла Євангеліє. Бувши ще зовсім молодим хлопцем, Арефій з двома друзями поїхали на заробітки в Росію, там роботи не знайшли. Його друзі повернулися додому, а він поїхав у глиб Росії, в Хабаровський край. Там Арефія взяли в армію, де він був кравцем. Одного разу Арефій і ще один солдат були в звільненні, йдучи містом почули гарний спів. Вирішили зайти і подивитися. Так Арефій потрапив у молитовний будинок і перший раз почув Слово Боже.

Коли закінчилося його служба, він купив собі швейну машинку і приїхав додому. Дома Арефій знайшов мамине Євангеліє і почав читати. Далі став ходити попід хати і запрошував прийти послухати Слово Боже, люди почали йти і слухати.

Арефій пішов до православного священника і просив щоб він продав йому Біблію. Той продав і Арефій ще з більшим захопленням читав Слово Боже і люди приходили слухати його, що він читав про Бога. Прочитавши що неможна поклонятися ідолам, Арефія поздіймав усі образи у хаті, зламав і спалив. По селі пішли чутки, що Арефій зійшов з розуму, люди насторожилися. Але так, як Арефій шив чоловічі сорочки і штани, то до нього приходили чоловіки як для примірки, а самі дивилися, чи дійсно Арефій зійшов з розуму. Бачили, що він чоловік розумний, ще більше розпитували його про Бога, і почали вірити.

У той час прийшов один брат з с.Бабчинців (ім’я невідоме) – там була уже Церква, і розповів що потрібне покаяння і хрещення. Прийнявши настанови, так і зробили. (слайд №2) У перший рік, як створилася Церква, прийняло хрещення 30 душ Церква дуже росла і збільшувалася, до 1940 року було більше як 100 членів церкви, організовувався хор, була два регенти. Зібрання проходило в неділю два рази: перший раз з ранку на 1 частині села, другий раз – з обіду на 2 частині села. Арефій був вибраний пресвітером, мав 5 дітей.

 Фото першої церкви с.Борівка 1930роки.

24 грудня 1940 року в вечері до хати прийшли оперуповноважені, зробили обшук, забрали деяку християнську літературу, наказали Арефієві відмовитися від Бога, він не погодився. Тоді наказали зібратися і йти з ними. Був сніг і мороз, коли Арефій виходив з хати, один з кгбістів запитав, показавши рукою на дітей: «На кого ти їх лишаєш?», Арефій відповів: «На Бога!».

Були також заарештовані а потім репресовані:

  • Остапчук Микита – мав дружину Юфину і сина Івана (донька Фанька померла у 7 класі). Заарештований 26-27 грудня 1940р. – загинув за Слово Боже, де саме і як інформація відсутня.
  • Дідик Іван – мав дружину і сина (за інших дітей не відомо). Заарештований 26-27 грудня 1940р. Помер в Вінницькій тюрмі.
  • Кукурудза Пилип – мав дружину і синів. Заарештований 24 грудня 1940р. Додому не повернувся, де і як загинув – невідомо.
  • Фірко Степан – мав дружину і 2 дітей. Третій син народився уже після його арешту (заарештований 26-27 грудня 1940р.), тому брат за нього не знав. Відбував покарання на Уральських уранових шахтах, там помер, похований в загальній могилі. Донька Надя віруюча.
  • Таран Назар – мав дружину, 3 дітей. Заарештований 26-27 грудня 1940р. Він працював сторожем на фермі, там і арештували, навіть не дали попрощатися з сім’єю. Є відомості, що помер в поїзді по дорозі в табір. Усі 3 дітей стали віруючими.

Після арешту братів, зібрання заборонили. Сім’ї арештованих назвали «ворогами народу», так і відносилися до них і в колгоспі, і в школі до дітей.

Про Арефія усі роки не біло ніякої звістки. Уже в роки самостійності, син Василь писав запит в КГБ за долю батька, Мазура Арефія Васильович, відповіли, що він був розстріляний в Полтаві в 1941р. Комуністичний режим всяко притискав сім’ї, дітям не давали вчитися, принижували і т.д. Але не зважаючи на це, Господь благословив сім’ю; і у війну, і в голод, і після – усі діти вижили… бо Бог турбувався про них. Усі 5 дітей стали віруючими…

Почалася Велика Вітчизняна війна, а наше село потрапило у зону румунської «Трансністрії». В селі були румуни, які в 1942 році дозволили проводити зібрання. Зібрання проводили у Бортняк Докії (бабусі Франі Шостаківської). Мали лише 2 збірника пісень, тому переписували все самі в зошит. Коли збиралися, закривали вікна, щоб навість сусіди не знали, що там збираються люди. Пізніше проводили зібрання у Мані Гаврищук. Люди йшли до Бога, кругом війна, горе і тільки тут вони могли знайти розраду своїм серцям.

Вже, як знову прийшла радянська влада - не дозволяли збиратися, але віруючи збиралися по хатах. Вночі (бо вдень важко працювали у колгоспі), спішили зійтися разом, помолитися, поспівати (тихо, щоб не було чути на вулиці), підбадьоритися від Слова Божого.


1950р.

Ходили на служіння і в окружні села, в Сапіжанку, Антонівку. З с.Саїнки приходили сім’ї віруючих на зібрання в Борівку. Незважаючи на утиски, переслідування, штрафи, цькування дітей у школі, брати і сестри любили Господа, Його Слово і Церкву Христову.

З 60 по 70 роки пресвітером був брат з Антонівки, звали його Дмитро (прізвище не знаємо). Молитовного будинку не було, збиралися по хатах. У 1968 році організувалася Рада Церков, деякі віруючи почали збиратися в другому місці. Основна церква збиралася в домі Марії Бурлаки, а потім у Варвари Козак.

В середині 80-х років купили будинок і записали його на Зосю Катриченко, бо інакше не можна було оформити. Пресвітером тоді був Григорій Сотник із с.Лозове. За нього залишилися у віруючих найкращі спогади: богобійний, скромний, тихий брат, якого усі любили і поважали.

У 1989 році розпочали будівництво нового будинку молитви, заклали фундамент. Іван Афанасійович Малініч їхав у село Борівку з братами, хотів щоб Анатолій Михайлович Піжевський став тут на служіння. Доїхавши до Рахнів Піжевський категорично відмовився нести служіння в Борівці. Коли провели служіння, Малініч запитав: «Кого церква вибирає собі за служителя?» Відповіли, щоб залишили Піжевського. Після цього Анатолій Михайлович зрозумів, що це – воля Божа. З ним і почали зводити стіни будинку. Церква приймала дуже активну участь; збирали кошти, були каміння, сіяли пісок, розвантажували, завантажували, мастили, штукатурили, красили, жертвували часом, коштами та продуктами. Бог благословив працю і в 1991 році було відкриття молитовного будинку. Запрошували людей з села, багато було гостей, раділи і дякували Господу, що допоміг.


Зібрання 1995р.

Анатолій Михайлович з сестрами ходили від хати до хати, говорили з людьми, запрошувати в зібрання, розповідали про Бога… В 1990-х роках будинок так наповнювався слухачами, що не було де сісти, люди стояли попід стіни, така була спрага людей чути про Господа, люди каялися, приймали хрещення. Церква росла, було більше 120 членів Церкви.


Хрещення 1995р.


Хрещення 1997р.


Хрещення 1998р.


Хрещення 1999р.

Були хрещення по 30-33 людини, приймали хрещення й з окружних сіл. Так родилась церква в Моївці, в Пилинівці, на Пилипах, в Саїнці. Далі почали їздити на євангелізацію в Томашпіль, і там Бог благословив, бо родилась Церква Божа. З Борівської церкви брати несли служіння по цих селах в Церквах.


Зібрання с.Калинка


Зібрання с.Пилинівка


Зібрання с.Саїнка

 
Зібрання с.Боріка 2002р.

Брат Володимир Ропавка почав проводити молодіжні зібрання, було багато молоді.


Відпочинок молоді в лісі 2000р.


2000р.


сестри в Господі Віта, Люда, Леся - 2004р.

З 2006р. пресвітером стан Бантюк Дмитро Васильович. Зібрання проводилося в середу, суботу, неділю – 2 рази. Брати та сестри трудилися, молилися, раділи, славили Господа.

 
Зібрання 2008р.


Зібрання с.Борівка з головою Вінницького обласного об'єднання церков ЄХБ Малініч Іван Опанасович та пастором Борівської церкви - Бантюк Дмитро Васильович

Сестра Марія Захарівна Голубчик почала займатися з дітьми в недільній школі.


Учитель недільної школи – Марія Захарівна Голубчик, 2006р.

 

 
Різдвяний виступ недільної школи. Учитель – Дзигівська Тетяна Петрівна, 2009р.

В церкві проводити розбір Слова, була організована ББШ – Борівська Біблійна школа, куди приїжджали вчитися брати та сестри з Вендичан, з Моївки, з Рожнятівки, вів ББШ – Антонюк Руслан Іванович, а герменевтику викладав Шалінський Сергій Іванович з Могилева-Подільського.

Сестра Таня Шостаківська проводила нічні молитви з сестрами, сходилися з радістю, співали, молилися та славили Господа до ранку. З часом Таня Шостоківська почала проводити всесвітню молитву сестер весною і осінню в Борівці.


Сестри приймають участь у всесвітній молитві сестер, 2008р.

За цей благодатний час було прийнято багато гостей із-за кордону і своїх українців. Були у нас брати та сестри з Африки, з Америки, з Англії, з Молдови. В 2011 році Іваном Шостаківським з його американськими друзями було проведено перший літній табір для дітей – 7 днів, з села приходило більше 60 дітей. В Церкві виховалося покоління молоді, яке уже з своїми сім’ями служить Господу.

З 2018р. пресвітером вибрали Шалінського Сергія Івановича. Бог благословляв Церкву і дітей Своїх.

З 2021р. несе служіння Салій Анатолій Дмитрович.

Дякуємо Великому, Вічному і Святому Богу, Творцю неба і землі, за велику милість явлену дітям Його у с.Боріка, що всі ці роки Він благословляв, беріг і турбувався за народ Свій, спасав душі, укріпляв у вірі, вів Духом Святим, учив довірятися Йому в тяжких обставинах. Хай буде Боже Ім’я благословенне!


Автор: