Значення поклоніння

Слово "поклоніння" містить в своїй основі ідею гідності та цінності об'єкта вираження релігійного почуття. Бог - великий, страшний і творить чудеса - гідний нашого ревного служіння, поваги та захоплення. Ральф Мартин пише:

Поклоніння викликає асоціації з діями, які мотивуються таким внутрішнім станом, як благоговіння, шанування чи опис гідності іншої особи чи об'єкту. В контексті Старого та Нового Заповітів під поклонінням конкретно розуміється поклоніння Божеству.

В єврейській мові Старого Заповіту і в грецькій мові Нового Заповіту слова, відповідні слова українському слову "поклоніння" не несуть тієї ідеї, яка закладена в цьому українському слові. Використані слова в обох мовах містять в своїй основі інші ідеї, які вказують на дії, що відбуваються під час поклоніння. Єврейське шахах, яке частіше всього перекладається "поклонятися", означає "падати ниць". А єврейське абад, як і грецьке латрюо, означає "служити".1

Найбільш частіше в Номому Заповіті у зв'язку з поклонінням використовується грецьке слово проскінео - буквально "цілувати" (Мтв.4:10; Лк.24:52; Ів.4:20,21). Зазвичай люди падали ниць перед об'єктом, якому віддавали почесті, і цілували землю перед ним, його ноги чи край одежі. Так робили перси перед лицем своїх царів яких обожнювали, а також греки в знак поклоніння своїм ідолам та іншим священним об'єктам. Слово проскінео точніше виражає ідею поклоніння, ніж яка інше грецьке слово.

В Новому Заповіті зрідка зустрічаються і інші слова, які теж перекладаються словами, близькими по значенню до слів "поклоніння" і "шанувальник". Ці слова не містять ідеї прославлення чи формального поклоніння, як у випадку з проскінео, і перекладається словами "шанувати", "поклонятися", "святиня", "служіння" та їх похідні.2

 

Відношеня до поклоніння в минулому

Відношення до поклоніння в минулому допомагає нам зрозуміти, що таке поклоніння. В епосі древньої Месопотамії про створіння говориться, що Мардук вирішив створити людей, щоб вони служили богам. Створюючи людину, Мардук нібито сказав: "Її обов'язком буде служити богам, щоб вони відпочивали!"

Ця точка зору представляє людину слугою богів, щоб догоджати їм і звільнити від праці. Таке служіння як вираження поваги та задоволення їх потреб і було для людства поклонінням. Та ідея, що людина нібито може задовільнити потреби богів, ставить їх в залежність від служіння їм людей. Стосовно цього цікаву думку говорить Джон Беркхарт:

Для євреїв Бог є Богом незалежно від того, служать Йому чи ні; і Бог заслуговує, щоб Йому служили, до того ж не за якусь нагороду Божим слугам, а тому, що Бог гідний. Бог не потребує хваління, щоб бути Богом; але будучи Богом, Бог вимагає це за правом того, що Він Бог.

У своїй роботі Евтифрон Платон доказував, що наше поклоніння не впливає на богів і не змінює їх. Вони не мають вигоду з того, що ми можемо їм дати, і їм нічого від нас не потрібно. Вони мають все і ні в чому не мають потреби. Беркхарт відмітив:

Серед середньовічних богословів один Фома Аквінський сприйняв цей аргумент настільки серйозно, що стверджував, що поклоніння потрібно не Богу, а нам. На це в XVI столітті Кальвін відповів, що належне прославлення Бога є першорядна ціль християнства... А в ХХ столітті, продовжуючи тему поклоніння, Івлін Андерхілл говорить про "безкорисне захоплення" і "повне відповідне прославлення". Такий релігійний захват робить поклоніння воістину визнанням гідності. Це сповнена глибокою любов'ю відповідь Богу як зосередження цінності і правдивості гідності.


Біблійна концепція поклоніння

Біблійна концепція полягає в тому, що Бог, відокремлений від зла і святий по Своїй природі, встановлює з нами зв'язок, щоб з любов'ю забезпечити наші потреби. Ми повинні поклонятися Богу на знак визнання Його величі і Його Самого як верховного даятеля всіх добрих дарів (Як.1:17).

Наше поклоніння має основуватись не на тому, що ми можемо зробити для Бога, а на тому, що Він робить для нас. Саме тому, що ми усвідомлюємо Його могутність і велике милосердя, ми повинні прагнути робити все можливе, щоб в поклонінні Йому виражати своє благоговіння, захоплення, відданність і визнання Його достоїнства. Такого поклоніння Бог очікує і таке поклоніння приймає, якщо тільки воно походить від вдячного серця. Примусові дії і механічна відповідь - це лише зовнішній прояв, і Бог не вважає їх поклонінням.

Поклоніння має бути результатом нашого розуміння Божої величної сили і милостивих діянь. Ми повінні відповідати на це вдячністю, яка виражається відповідно з Його волею. Бог - центр і джерело нашого поклоніння. Не ми придумали поклонятись - хіба що в тому розумінні, що наше усвідомлення Бога побуджує нас поклонятись Йому.

Бог не потребує нашого поклоніння; це ми маємо потребу поклонятись Йому відповідно Його величі, благості і милості. Ми це робимо від надлишку почуття вдячності за все, ким Він є і що робить. Якщо ми не поклоняємось, то ми не шануємо і не поважаємо достойного Бога, який так милостиво діє нам на добро.

Зовнішінє вираження, яке не супроводжується щирістю серця, пусте, безглузде та марне для Бога. Енді Рітчі мол. пише:

...ми часто трагічно підмінювали саму річ зовнішньою формою і "діями". "Піти в церкву" не означає, що людина яка відвіда її - поклонялась. Якщо б ми сказали "піти на поклоніння" замість "піти в церкву", то це було б точніше, та все ж таки виправлене використання слів не буде означати виправлену практику... Богу не угодні ніякі дії, якщо вони не виражають стан душі того, хто поклоняється... Простий факт, що ми виконали ці "дії", навіть якщо це не було недбало і механічно, неможна вважати поклонінням.

Бог бажає сумісного поклоніння. Хоча неше поклоніння Богу не обмежено спільними зібраннями в будівлях, побудованих для богослужінь, спільні зібрання християн дуже важливі. Спільне поклоніння дає загальні моменти, які можуть підняти людські серця до висот посвяти, чого індивідуальне поклоніння дати не може. Джей. Л. Мей пише:

Бог хоче, щоб Його народ збирався для поклоніння (Євр.10:25). Поклоніння повинно бути як по вертикалі, так і по гризонталі, тобто воно має будувати відношення не тільки з Богом, але і між тими, хто поклоняється. Особисте і сімейне поклоніння дуже важливі для духовного росту, але спільне поклоніння дає те, чого особисте чи сімейне поклоніння дати не може. Спільна участь в події, яка зміцнює віру виховує почуття товариства та взаємної підтримки.3

Наша ціль в поклонінні, крім прохання до Бога про благословення,  - повідати Йому  най потайємні наші думки про Нього і подякувати Його за турботу. І хоча ми можемо взяти з поклоніння велику користь, наша головна ціль - прагнення душі - зустрітись з Богом і поспілкуватись з Ним. В нашому поклонінні особисті блага другорядні в порівнянні з цією глибокою внутрішньою потребою виразити нашому Творцю, яке достойне місце Він займає в нашому житті.

Розглядаючи різні дії і думки під час поклоніння, ми повинні перш за все знати, що не є поклонінням. Поклоніння - не обов'язково почуття і емоції, які виражаються в крайніх несамовитих фізичних діях. Це не просто гарне представлення чи демонстрація людських здібностей та зусиль. Це не собода людського вираження.

В той самий час поклоніння не просто ритуал. Бог зацікавлений не в одій тільки пишності та урочистості. Бог хоче, щоб ми збирались в Його ім'я, але просто зібрання з іншими ще не становить поклоніння.

Тепер перейдемо до того, що повинно містити в собі поклоніння Богу. Поклоніння містить...

  • Прославлення Бога
    "Прославляти" - євр.: па-ар (Іс.60:21б; 61:3б; 66:5); євр.: кабед (Пс.21:24; 85:12); євр.: кевод (Пс.28:2); грец. доксадзо (Мтв.5:16; 9:8)
  • Благоговійний трепет
    Виразати "благоговіння" - євр.: гур (Пс.32:8); грец.: фобео (Мтв.9:8); грец.: деос (Євр.12:28). Головний смисл, яки стоїть за цими словами, - страх, можливо з глибокою повагою.
  • Звеличення Бога
    "Звеличувати" - євр.: гадал (Пс.34:27; 39:17; 69:5; Мал.1:5); грец.: мегаліно (Дії 19:17).
  • Шанування Бога
    "Шанувати" - євр.: кавед (Іс.29:13); грец.: доксадзо (Рим.1:21; 1Тим.6:16). Обидва ці слова також перекладаються "віддавати славу" (Об.4:9,11; 5:12,13).
  • Благоговіння
    "Благоговіння" - євр.: яре (Пс.2:11); 5:8; 118:38); грец.: еулабейа (Євр.12:28).
  • Благословіння Його
    "Благословити" - євр.: барак (Пс.15:7; 25:12).
  • Хваління Його
    "Співати хвалу" - євр.: халал (Пс.103:35); євр.: техіллах (Іс.42:8,10,12); євр.: замар (Пс.29:5; 39:4); грец.: айнео (Лк.19:37; Дії 2:47).
  • Звеличування Його
    "Звеличувати" - євр.: рум (Пс.17:47; 20:14).
  • Радість
    "Радіти, веселитись" - євр.: гіл (Пс.34:9); євр.: самах (Пс.62:12); грец.: хайро (Фил.4:4).
  • Подяка
    "Дакувати" - євр.: ядах (Пс.7:18; 9:2); грец.: евхарістео (Лк.17:16; Кол.3:17)

 

Справжнє поклоніння

Справжнє поклоніння основується на спогляданні того, що зробив і робить Бог, на роздумах про Його величі і благості, на усвідомленні Його грізної присутності. Для тих, хто поклоняється не потрібен той, хто "підігрівав" би аудиторію, залучав, пробуджував почуття, стимулював поклоніння. Подібні маніпуляції необхідні тільки тим, в серцях яких немає вдячності та хвали. Поклоніння вільно витікає з глибини серця, наповненого вдячності і любові, серця, яке проваджене роздумами про благість і гідність Бога, якому воно прагне поклонятись.

Ніяка зовнішня спроба пробудити поклоніння не може замінити смиренного серця, яке прагне із захопленням та завзяттям виразити своє благоговіння перед Господом. Ми, звісно, повинні заздалегідь визначити весь хід проведення богослужіння, тому, що це буде сприяти поклонінню, але такі дії не можуть гарантувати, що поклоніння буде мати місце. Шумове оформлення, світлові ефекти, різні тілесні рухи і швидка переміна дій можуть викликати збудження і емоції, але не можуть покласти хвалу в пусте серце. Поклоніння - більше ніж дії і збуджений стан.

Поклоніння не можна вселити із зовні; воно повинно народитись в людському серці. Це відповідь серця, яке прагне виразити хвалу, відданість любов милостивому і могутньому Богу вселенної. Ці думки і почуття можна виразити тих і серйозно або бурхливою радістю. Справжнє поклоніння виходить з того, що переповнює нас із середини, а не здійснюється стимулюючими діями зовні поза серцем.

Хто бажає поклонятися Богу повинні забути заплановані міроприємства релігійних груп для стимулювання поклоніння. Замість цього ми повинні пізнати Бога, зрозуміти Його шляхи і згадати благословення, які Він дає. Усвідомлення того, хто такий Бог і що Він робить, породить бажання поклонятись Йому - чого не можуть досягнути ніякі придумані людиною програми. При такому підході ми в нашому прагненні поклонятись Богу повинні бути впевнені, що наші засоби вираження поклоніння бажаны Богу.

 

1Латрюо зустрічається в Фил.3:3; Євр.9:9; 10:2. Іменник латрейа, яке ми знаходимо в Рим.12:1 і Євр.9:1,6, перекладається "[бого]служіння".

2Ось деякі приклади: евсебео (бути набожним, благочестивим: Дії.17:23); себадзомай (демонструвати глибоке шанування: Рим.1:25); сабасма (об'єкт шанування; Дії17:23; 2Сол.2:4); тескейа (релігійність; Кол.2:18); себо (страх чи благоговіння перед Богом; Мтв.15:9; Мк.7:7; Дії.16:14; 18:7,13; 19:27).

3Джей.Л.Мей, "Призыв к поклонению" в выпуске "Поклонение" (Истина сегодня, 2002, т.8,№7,с.5).

 


Автор: Оуен Олбрайт
Джерело: Істина сьогодні том 12-№3 (2006)