Віровчення

Ми віримо, що "все Писання натхненне Богом" (2Тим.3:16) і під цим розуміємо, що вся Біблія богонатхненна, тому що святі мужі Божі були керовані Духом Святим написати її (2Пет.1:21).

Це натхнення розповсюджується однаково ы повністю на всі частини Писання - історичні, поетичні, навчальні та книги пророків. Тому Біблія є безпомильна у тексті оригіналу, авторитетна та достатня на всі часи (2Пет.1:19; Ів.5:39)

Центром усієї Біблії є Ісус Христос - Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому і другому приході. (Лк.24:27,44; Дії17:2-3;18:28;26:22,23; Рим.15:4; 1Кор.10:11; Євр.1:1-3; Іс.55:10-11; Пс.118:105;)

З одного боку, - Писання є вірним свідоцтвом благочестивих людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку, - через унікальну участь Духа Святого в їх написанні, Писання є Божим свідоцтвом і Божою наукою у людській формі. (2Пет.1:21).

Ми віримо, що те, що говорить Писання, те каже Бог, тому що Біблія є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багатогранний вміст - історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та все інше повинно прийматися, як від Бога.

Ми віримо, що Писання - Божественна книга для людей, тлумачення має починатися з її буквального розуміння (Лк.10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустиме.

Бог є Дух, досконалий у всіх Своїх якостях, єдиний в Своїй природі і та існує в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий (Іс.48:16; Мтв.5:16-17; 28:19; Ів.4:24; 2Кор.13:13). Всі Особистості Трійці володіють рівними природними і моральними Божественними атрибутами, відкритими в Святому Письмі (Ів.10:30; 1Пет.1:2; 1Кор.12:4-6).

Існує тільки один живий, вічний і істинний Бог (Повт. 6:4; 32:39; Іс. 44:6; Єр. 10:10; Ів. 17:3), Який є Творцем і Вседержителем всього сущого (Бут. 1:1-31; Дії 17:24-28). Він створив весь світ за шість буквальних днів (Вих. 31:17). Бог є абсолютно суверенний в творінні, провидінні і викупленні (Пс. 102:19; Рим. 11:36).

Всі Особистості Божественної Трійці єдині у всіх Своїх діях, але при цьому мають Свої функціональні відмінності. Священне Писання показує нам особливу роль Бога Отця в творінні, Бога Сина в спасінні і Бога Духа Святого в формуванні Церкви (Вих.20:11; Лк.2:10-11; Еф.2:19-22).

Святий і праведний Бог не є автором і джерелом гріха (Іс.6:3; Як.1:13; 1Ів. 2:16; 3:8). Бог ненавидить гріх і спитає з тих, хто його здійснює (Пс.5:5-7; Юд.1:5-6; Об. 20:11-13; 22:12). Тільки Бог має владу прощати гріхи (Іс.43:25; Мтв.6:14-15; Лук.23:34).

Єдиний істинний Бог гідний честі, слави і поклоніння (Вих.20:4-5; Іс.42:8; Об.4:9-11). Будучи Богом ревнителем, Він вимагає поклоніння тільки Собі (Вих. 34:14; Повт.6:6, 13-15; Мтв.4:10; Об.22:8-9).

Бог Отець

Одна з Особистостей Божественної Трійці. Він є Творець і Владика всього існуючого. Бог Отець здійснює все згідно Своєї суверенної волі та для Своїх благих цілей, в єдності з іншими Особистостями Трійці (Бут.1:1,26; Мтв.3:16-17; 28:19; Пс.134:6; 1Кор.8:6; Еф.1:9-11).

Бог Отець є однією з Особистостей Божественної Трійці. Він є Творець і Владика всього сущого. Бог Отець робить все згідно Своєї суверенної волі і для Своїх благих цілей, в єдності з іншими Особистостями Трійці (Бут.1:1, 26; Мтв. 3:16-17; 28:19; Пс.134:6; 1Кор.8:6; Еф.1:9-11).

Отцівство Бога Отця визначається Його становищем, функціями і взаємовідносинами всередині Трійці (Ів.15:26; 1Пет.1:3). Для всього людства Бог Отець є Творцем (Бут.1:27; Дії17:26; Як.1:17), а для віруючих людей ще й духовним Отцем (Ів.1:12; Рим.8:14-17; 2Кор.6:18).

Бог Отець любить Своє творіння і піклується про нього (Пс.103:27-28; Мтв.5:45). Його найбільша любов до людства була явлена в Ісусі Христі, Якого Він послав на землю для порятунку людей (Ів.3:16; 1Ів.4:9-10; Рим.5:8; Еф.2:4-5).

Бог Отець призначив день, в який Він через улюбленого Сина Ісуса Христа буде праведно судити ангелів і людей, живих і мертвих, весь всесвіт (Ів.5:20-23; Дії 17:31; Юд.1:6; Рим.2:16; Об.20:11-15).

Бог Син

Бог Син, Ісус Христос, є однією з Особистостей Божественної Трійці. Ісус Христос володіє всіма якостями Божества, і в цьому Він рівний Отцю, маючи однакову з Ним Божественну і вічну природу (Ів.1:1-3, 14; 10:30; 1Ів.5:20; Рим.9:5; Кол.1:15-17; Євр.1:2). Ісус Христос гідний поклоніння рівно з Богом Отцем (Ів. 5:23; Фил. 2:10; Об’яв. 5:13-14).

Вічний Бог Син втілився через зачаття від Духа Святого і народження від діви Марії, назавжди з'єднавши в Собі всю повноту Божественної природи і всю повноту безгрішної людської природи (Іс.9:6; Мих.5:2-3; Мтв.1:20; Лк.1:35; Кол.2:9; 1Тим.2:5; 3:16).

На час земного життя Ісус Христос добровільно обмежив Свої Божественні привілеї, проте не втратив Своєї Божественної сутності (Фил.2:5-8; Кол.2:9). Ісус Христос є безгрішною Особистістю, та реально жив на землі (Мтв. 1; Лук.2-3; 1Пет.2:22; 2Кор.5:21; Євр.4:15).

Ісус Христос від вічності був зумовлений Богом як жертва примирення для викуплення роду людського. Він здійснив наше спасіння через пролиття Своєї жертовної крові, помер на хресті і став замісною і жертвою викупу (Іс.53:4-6; 1 Пет. 1:18-20; Ів.19:30; 1Ів.2:2; Рим.5:8; 2Кор.5:15).

На третій день, після смерті на хресті, Ісус Христос воскрес із мертвих (Мтв.28:6). Воскреслий в прославленому тілі, Він з’являвся учням протягом сорока днів і вознісся у славі на небо, де перебуває праворуч Бога (Дії 1:9, 22; 1Кор.15:3-4; 5-8; 1Тим. 3:16).

Ісус Христос є Творець і Глава Церкви (Матв. 16:18; Еф.1:22; 5:23; Кол.1:18). Він є заступником і Первосвящеником перед Богом Отцем за віруючих (1 Ів.2:1; Рим.8:34; Євр.4:14-16).

Ісус Христос прийде знову, щоб підхопити Свою Церкву, встановити Тисячолітнє царство, судити живих і мертвих (Дії 1:11; 17:31; 1 Сол. 4:13-18; Об’яв. 19:11-16; 20:11 -15).

Бог Дух Святий

Бог Дух Святий є однією з Особистостей Божественної Трійці. Він володіє всіма якостями особистості та атрибутами Бога, і в цьому Він дорівнює Богу Отцю і Богу Сину, маючи однакову з Ними Божественну і вічну природу (Мтв.28:19; Дії 5:3-4; 1Кор.12:4 - 6; 2 Кор. 13:13).

Святе Письмо говорить про участь Духа Святого у створенні світу (Бут. 1:2), у втіленні Бога Сина (Матв. 1:18), в служінні пророків і написанні Біблії (2 Пет.1:20-21), в справі докори і спасінні людей (Ів.3:5-7; 16:8-11; Тит.3:5-7).

Служіння Духа Святого в Церкві характеризується свідченням про Христа (Ів. 15:26), прославлянням Христа (Ів. 16:14), формуванням Церкви, поставленням служителів і наділенням віруючих духовними дарами (Дії 20:28; 1Кор.12: 4-11; Еф.2:21-22).

Дія Духа Святого у християнині проявляється у відродженні (Ів.3:5-6), хрещенні в Тіло Христа (1Кор.12:13), запечатані (Еф.1:13), освяченні (1Пет. 1:2; 1Кор.6:11), настанові (Ів.14:26), наповненні силою (Дії 1:8; Еф.5:18).

В Священному Писанні сказано про дари Духа Святого для формування Церкви (1 Пет.4:10-11; Рим.12:7-8; 1Кор.12:7-10, 28; Еф.4:11-12).

  • Дари Духа Святого, пов'язані з дарами об’явлення (апостольство, пророцтво, розрізнення духів, надприродне слово мудрості і слово знання) і дарами знамен (чудотворіння, зцілення, інші мови, тлумачення мов, надприродна віра), припинили свою дію у зв'язку з закінченням часу Апостолів (2Кор.12:12) і появою завершеного Священного Писання (2Пет.1:19; 1Кор.13:9-10).
  • Дар говоріння на інших мовах слід розуміти як надприродну здатність говорити іноземною мовою (Дії 2:5-11). Цей дар відноситься до апостольського часу. Сьогодні всі прояви говоріння на «інших мовах» є підробкою цього божественного дару, так як не відповідають природі людської мови і умовам, поставленим у Святому Письмі (1 Кор. 14:22-23, 27-28).
  • В даний час діють дари мови (пастирство, євангелізм, вчителювання, потіхи) і дари служіння (благотворіння, управління, допомоги, роздавання) (1 Пет. 4:10-11; Рим. 12:7-8).

В даний час відродження, викуплення і хрещення Духом Святим приймаються вірою на підставі Священного Писання (Рим. 10:17; 2 Кор. 5:7) і не супроводжуються ознаками або іншими надприродними проявами (Матв. 12:39; Ів. 20: 29).

Гріхами проти Духа Святого є: засмучування (Ефес. 4:30), вгашення (1 Сол. 5:19), брехня (Дії 5:3-4), противлення (Дії 7:51) і зневага (Матв. 12:31-32). Гріх зневаги на Духа Святого названий непрощенним, проте жаль про гріх і каяття в ньому є підтвердженням роботи Духа Святого в людині і свідчать про те, що він не зневажив Духа Святого.

Людина - це вище земне творіння, створене Богом за Його образом і подобою (Бут.1:26-27; Пс.8:6-9; Мтв.19:4).

Бог створив людину (чоловіка і жінку) вічним, досконалим, наділеним розумом, почуттями, вільною волею і моральної відповідальністю перед Богом (Бут.2:16-17; Повт.30:19; Іc.Нав. 24:15; Екл.11:9; Рим.2:14-15; 14:12). Людина має матеріальну і нематеріальну складову (Бут.1:31; Екл.7:29; 2Кор.4:16), що включають в себе дух, душу й тіло (1Сол.5:23; Євр.4:12).

Людина була створена для спілкування з Богом (Бут.3:8-10; Дії 17:26-28; Об.21:3), прославлення Бога (Пс.116; 148:11-13; 150; Об. 19:5) і виконання Його волі (Втор.10:12; Мих.6:8; Як.1:22-25; Мтв.7:24-27; Еф.5:17). Людина створена також для продовження людського роду і панування над навколишнім світом (Бут.1:26-28; Пс.8:7-9).

Гріх - це всякий усвідомлений чи неусвідомлений непослух і невідповідність Божим законам і стандартам, проявляється в гріховній природі, думках, почуттях, бажаннях, словах і діях усякої особистості (Бут.6:5; Пс.18:34-37; Мтв.12:34-37; Як.1:14-15; 1Ів.3:4; Еф.2:3).

Гріх увійшов у світ через диявола (1Ів.3:8), який потягнув за собою частину ангелів (2Пет.2:4; Юд.6; Об.12:4) і спокусив перших людей (Бут.3:1-7).

В результаті гріхопадіння Адам і Єва втратили свою первісну невинність (Бут.3:7). Людина стала об'єктом Божого гніву (Пс.89:7-9; Рим.1:18; Еф.2:3) і зазнала покарання у вигляді духовної і фізичної смерті (Бут.2:16-17; 5:5; Рим.6:23; 1Кор.15:21-22), а також вічної погибелі (2Сол.1:8-9).

  • Духовна смерть - це розподіл людини з Богом (Іс.59:2; Еф.2:1-3). Всі люди після гріхопадіння Адама народжуються духовно мертвими (Рим.5:12; Кол.2:13).
  • Фізична смерть - це розподіл душі і тіла, в момент якого тіло повертається в порох, а душа повертається до Бога (Бут.3:19; Екл.12:7). Душі померлих перебувають у свідомому стані (Мтв.22:32; Об.6:9-10; 7:9-10). Вони очікують воскресіння: праведники - для вічного блаженства з Христом; грішники - для вічного покарання (Дан.12:2; Ів.5:28-29; Об.20:12-13).
  • Вічна погибель, або смерть друга, - це остаточне відкидання грішника від слави Божої і вічні муки в озері вогняному (Мтв.18:8-9; 25:41, 46; 2Сол.1:6-10; Об. 20:14-15).

Кожна людина є грішником по успадкованої від Адама природі і внаслідок своїх особистих гріхів і злочинів (Пс.13:1-3; Єр.17:9; Рим.3:10-12, 23; 5:12, 15-19; Еф.2:1, 5). Людина не в змозі самостійно повернутися на шлях праведності, оскільки є рабом гріха (Єр.13:23; Рим.6:17-18), і тому потребує допомоги Божої.

Спасіння - це акт любові Бога до людини, що звільняє людину від рабства гріха, від смерті і пекла для вічного життя (Ів.3:16; Рим.5:8-10; 6:17-20; 1Кор.15:55-57; Кол.1:13-14).

Святе Письмо щодо спасіння говорить як про Боже суверенній дії, так і про відповідальність людини у прийнятті та здійсненні свого спасіння (Іс.43:11; 2Кор.7:1; Еф.2:8-9; Фил.2:12-13).

Спасіння дарується людині по благодаті Божої, тільки через покаяння і віру в викупну жертву Ісуса Христа (Ів.14:6; Дії 4:12; Рим.10:9-10; Гал.2:16; Фил.3:4-9), а не за людськими ділами або перевагами (Рим.3:20, 28; Еф.2:8-9; Тит.3:4-7). Добрі справи є наслідком і свідченням наявності спасаючої, живої віри (Як.2:14-26; Еф.2:10).

  1. Передбачення, вибрання та призначення
    • Передбачення, вибрання та призначення - це дії Всемогутнього Бога, вчинені до створення світу, коли Він по Своїй благодаті обрав у Христі людей для їх спасіння та Своєї слави (Мтв.22:14; Рим.8:28-30; Еф.1:4-6; 2Сол.2:13).
    • Боже передбачення, вибрання та призначення, представлені в Біблії, не суперечать тому, що людина несе відповідальність за прийняття рішення про покаяння і про віру в Ісуса Христа як свого особистого Господа і Спасителя (Ів.1:11-13; 3:18-19, 36; Дії 13:46).
  2. Викуплення
    • Викуплення - це повна і достатня плата святому Богу за гріхи всього людства, яку звершив Ісус Христос через добровільну жертву на Голгофському хресті, щоб задовольнити праведний гнів Божий (Мтв.20:28; 1Пет.1:18-19; 1Ів. 2:2; Рим.3:24-25; Гал.3:13; Еф.1:7).
    • Христос здійснив замісну жертву на хресті за всіх людей і тому є єдиним Викупителем і Посередником між Богом і людьми (Іс.53:4-6; Ів.1:29; 14:6; Рим.3:24; 1Тим.2:5-6).
    • Викуплення - це повна і достатня плата святому Богу за гріхи всього людства, яку звершив Ісус Христос через добровільну жертву на Голгофському хресті, щоб задовольнити праведний гнів Божий (Мтв.20:28; 1Пет.1:18-19; 1Ів. 2:2; Рим.3:24-25; Гал.3:13; Еф.1:7).
    • Христос здійснив замісну жертву на хресті за всіх людей і тому є єдиним Викупителем і Посередником між Богом і людьми (Іс.53:4-6; Ів.1:29; 14:6; Рим.3:24; 1Тим.2:5-6).
  3. Віра та покаяння
    • Згідно Священного Писання, віра є підстава сподіваного та доказ небаченого. Віра передбачає безумовне прийняття істин, відкритих Богом, і повна довіра Йому і Його Слову (Євр.11:1-6). Ця віра веде до прийняття Ісуса Христа як свого особистого Спасителя і Господа (Дії 16:31; Рим.10:14-17). Віру необхідно розглядати як дар Божий (1Кор.3:5; Еф.2:8) і як відгук людини на євангельський заклик (Мк.1:15; Ів.3:16, 36).
    • Покаяння - це усвідомлення людиною своєї порочності, жаль про гріх і його сповідання. Покаяння є результатом дії в людині благодаті Божої допомогою Слова Божого, і веде його до навернення від гріховного способу життя до життя у слухняності Богу (Ездр. 10:10-11; Прип.28:13; Лк.15:17-21; Дії 2:37-38; 26:20; 2Кор.7:10; Тит.2:11-12).
    • Віра та покаяння - воля Божа для всіх людей і обов'язкова умова для спасіння і вічного життя (Мк. 1:14-15; Лук.8:12; Ів.3:16; 6:47; Дії 17:30; 1Пет.1:9; 2Пет.3:9; 1Ів.5:13; Євр.11:6). Невіра і відсутність покаяння - гріх, який накликає на людину Божий гнів і вічне засудження (Лук.13:2-5; Ів.3:18, 36).
    • Ознаками живої віри та правдивого покаяння є визнання Ісуса Христа Богом і Господом (Ів. 20:28-31; Рим. 10:9) та плоди зміненого та богоугодного життя (Мтв. 3:8; Лк.19:8-9; Як.2:14-26; 2Пет.1:5-9).
  4. Народження згори
    • Народження згори - це духовне народження, звершене надприродною дією Бога в житті людини, яка увірувала, в результаті чого людина отримує нову природу і духовне життя (Ів.1:12-13; 3:3-6; Як.1:18). Народження згори відбувається в людині під дією Духа Святого, через Слово Боже і віру в Ісуса Христа (1Пет.1:23; Тит.3:5).
    • Народження згори веде до зміни способу життя, до перемоги над гріхом і до оновлення в праведності і святості по образу Божому (1Пет.2:1-3; 1Ів.2:29; 3:9; 5:4,18).
  5. Хрещення і сповнення Духом Святим
    • Хрещення Духом Святим - це занурення відродженої людини в Тіло Христове, яке є Церква. Хрещення Духом Святим є єдиноразовою дією, яка звершується Господом Ісусом Христом через Духа Святого над кожним віруючим в момент спасіння (Лк.3:16; Рим.6:3; 1Кор.12:13, 27-28; Гал.3:27-28).
    • Сповнення Духом Святим - це підкорення життя християнина керівництву Духа Святого через пізнання і виконання Священного Писання. Кожен християнин повинен сповнюватися Духом Святим протягом всього свого земного життя (Дії 7:55; 11:24; Гал.5:16-25; Еф.5:17-21).
  6. Виправдання
    • Виправдання - це дія Бога, за допомогою якої, людині, яка повірила, зараховується праведність Христа (Іс.53:11; Рим.4:25). В результаті виправдання всі хто повірили в Христа отримують мир з Богом, проголошуються праведними і невинними, а також звільняються від засудження за гріх (Рим.4:5; 5:1; 1Кор. 1:30; 6:11; 2Кор.5:21).
    • Підставою виправдання є Голгофська жертва Ісуса Христа за всі гріхи і беззаконня людей, яка задовольнила праведний гнів Божий (Рим. 5:1, 9; 8:32-34; 1 Кор. 6:11; Гал. 2:16).
    • Виправдання дається даром, по благодаті Божій, через віру в Ісуса Христа і не залежить від людських діл чи переваг (Рим.3:21-28; Фил.3:4-9).
  7. Усиновлення

    Усиновлення - це прийняття Богом відроджених людей в члени Своєї сім'ї (Ів.1:12-13; 1Ів.3:1-2; Рим.8:15-16; Гал.3:26; Еф.1:5; 2:19). Воно дає право віруючій людині звертатися до Бога як до Небесного Отця і робить його спадкоємцем Божим (1Пет.1:4; Рим.8:17; Гал.4:4-7; Еф.1:11; Тит.3:7 ).

  8. Освячення
      • Освячення - це дія Бога, спрямоване на відділення відродженого людини від гріха, завдяки жертві Ісуса Христа, для нового і святого життя в Бозі (1Пет.1:2, 14-16; Рим.6:22; 1Кор.1:30; Еф.1:4; Євр.13:12).
      • Освячення передбачає відділення віруючої людини від всяких зв'язків з релігійним відступництвом і від мирських грішних справ (1Ів.2:15-17; 2Ів.1:9-1; Рим.12:1-2; 1Кор.5:9-13; 2Кор.6:14-7:1).
      • Освячення включає в себе три аспекти: освячення по положенню, освячення як процес і остаточне освячення (прославляння).

    Освячення по положенню - це відділення відродженого людини для Бога і звільнення його від рабства і влади гріха. Воно здійснюється Богом єдиноразово і відбувається в момент покаяння і народження згори (Рим.1:7; 1Кор.1:2; 6:11; Євр.10:10).

    Освячення як процес, або духовне зростання, - це звільнення відродженого людини від сили гріха і перетворення його в образ Христа. Воно здійснюється Богом Отцем, за допомогою Духа Святого і Слова Божого, за участю людини і протягом усього його земного життя. Освячення - це воля Божа для кожного християнина (Ів.17:17-19; 2Пет.3:18; 2Кор.3:18; Еф.4:22-24; Кол.1:9-11; Сол.4:3-8; Об.22:11).

    Остаточне освячення - це повне звільнення відродженого людини від присутності гріха і уподібнення Ісусу Христу. Воно здійсниться під час нашого преображення при зустрічі з Господом (1Ів.3:2; 1Сол.4:16-17; 5:23).

  9. Збереження спасіння

    Святе Письмо вчить, що кожен народжений згори християнин має всі підстави бути впевненим у Божому спасінні (Ів.5:24; 6:37-40; 10:27-30; Рим.5:9-10, 8:31-39; 1Кор.1:4-8; Євр.7:25; 1Петр.1:5; Юд.1:24). Однак, людина, яка вважає себе народженим згори, але не проявляє плодів покаяння і справ віри, або ніколи не був спасенний (Мтв.3:8; 7:21; Як.2:17-26; 1Ів.2:19), або свідомо відкинув дар Божого спасіння (Євр.6:4-6; 10:26-29).

Церква - це унікальний духовний організм, створений Ісусом Христом і складається з народжених згори людей (Мтв.16:18; Дії 20:28; 1Кор.12:27; Кол.1:24). Церква не є новим Ізраїлем і не має соціальних, расових, національних та інших відмінностей в питанні спасіння (Гал.3:28; Кол.3:10-11).

Єдина Церква Ісуса Христа представлена в Священному Писанні як Вселенська і помісна.

  • Вселенська Церква складається з народжених згори людей всіх народів і всіх поколінь від дня П'ятидесятниці до моменту підхоплення Церкви, яких об'єднує один Господь, одна віра і одне хрещення (Дії 2; Гал.3:28; Еф.2:11-13; 4:4-6; 1Сол.4:13-18).
  • Помісна церква - це видиме зібрання відроджених людей, що знаходяться в одній місцевості та об'єднаних спільним служінням (Дії 13:1; 1Кор.1:2; Гал.1:2; Об.2-3). Помісна церква є складовою частиною Вселенської Церкви, тому кожен християнин повинен бути членом помісної церкви (Дії 2:41-42; Євр.10:25; 1Ів.1:7).

Творцем і Главою Церкви є Ісус Христос (Мтв.16:18; Еф.1:22; Кол.1:18). Він керує Церквою і опікується про неї, захищає і освячує її за допомогою Духа Святого (Ів.10:28; Еф.4:11-12; 5:25-29).

Призначенням Церкви є прославлення Бога, вдосконалення віруючих і проповідь Євангелія світу, що гине (Мтв.28:19-20; Дії 2:41-42; 46-47; Еф.3:20-21; 4:11-16; 1Тим.3:15).

Господь Ісус Христос дав Церкви дві особливих заповіді, що мають символічне значення, які обов'язкові для виконання кожним віруючим: водне хрещення і Вечерю Господню (Мтв.28:19; 1Кор.11:28-32).

  • Водне хрещення є виразом особистої віри хрещаємого і його союзу з Христом. Воно символізує смерть для гріха і воскресіння для нового життя в слухняності Богу (Рим.6:3-8). Водне хрещення приймається у свідомому віці шляхом повного занурення у воду (Дії 8:36; 1Пет.3:21). Віра, а не водне хрещення, є необхідною умовою для спасіння (Ів.3:16, 18, 36; 6:47).
  • Вечеря Господня (хліболамання, причастя) є спогадом і сповіщення смерті Ісуса Христа (Матв. 26:26-29). Хліб і вино на Вечері Господній є тільки символами тіла і крові Христа (1Кор.10:16-17). У Вечері Господній мають брати участь християни, що прийняли водне хрещення, які є членами помісної церкви і знаходяться в мирі з Богом і людьми (Мтв.5:23; Дії 2:46-47; 1Кор.11:23-32; Євр.12:14).

Принципи церковного керівництва, служіння і церковної дисципліни встановлені Самим Христом і викладені у Священному Писанні. Керівництво помісною церквою має здійснюватися служителями-чоловіками, які відповідають біблійним вимогам до служителів, покликані Богом і визнані членами церкви через обрання та рукопокладення. Служителі церкви мають бути підзвітні Богу і церковному зібранню (Дії 6:3-6; 14:23; 20:28; 1Петр.5:1-5; 1Тим.3:1-13; Тит.1:5-9).

У Біблії згадуються наступні служителі церкви: Апостоли, пророки, пресвітери, пастирі, єпископи, вчителі, євангелісти та диякони (Еф.4:11-12).

  • Апостоли і пророки виконали своє служіння під час заснування Церкви, тому в даний час таких служителів в Церкві немає (Дії 1:21-22; 2Кор.12:12; Еф.2:20-22).
  • Терміни «пресвітер», «пастир», «єпископ» описують один і той же вид служіння і в Біблії використовуються як синоніми (Дії 20:28; Тит.1:5-7; 1Пет.5:1-5).

Кожен член помісної церкви покликаний активно нести служіння і застосовувати духовні дари, дані йому Богом (1 Пет. 4:10; Рим. 12:5-8). Член церкви несе відповідальність за підкорення Слову Божому і служителям церкви. У разі непокори чи порушення Слова Божого до члена церкви, який згрішив, застосовуються дисциплінарні стягнення (1Сам.15:23; Мтв.18:15-18; 1Кор.5:9-13; 2Сол.3:14; Євр.13:17).

Помісна церква самостійна у вирішенні духовних і практичних питань її життєдіяльності і при цьому вона зберігає міжцерковну єдність, спілкування та взаємодопомогу (Дії 15:1-34; 1Пет.2:17; Об.2-3). Церква відділена від держави, але в той же час члени церкви, як громадяни, підпорядковуються державним законам і можуть брати участь у всіх сферах суспільного життя, якщо це не суперечить Священному Писанню (Мтв.22:21; Дії 5:29; Рим.13:1-7).

Ангели - це духовні, безтілесні, безсмертні істоти, що володіють якостями особи і мають надприродні можливості (Йов.38:7; Пс.102:20; Дан.8:16-17; Мтв.22:30; 28:2,5 ; Лк.15:10; 20:34-36; 2Пет.2:11; Юд.1:9; Євр.1:14). Зазвичай ангели невидимі, проте при явищі людям ангели брали чоловічий образ (Бут. 18:2; 4Цар.6:17; Лк.24:4; Дії 1:10; Кол.1:16).

Ангели були створені Богом святими для служіння і поклоніння Йому, вони є службовими духами і вісниками Божими (Пс.148:2; Мтв.25:31; Мк.1:13; Лк.2:10; Євр.1:6-7; Об. 5:11-14; 14:6).

Чисельність ангелів дуже велика (Мтв.26:53; Євр.12:22; Об.5:11). Існують різні категорії та ієрархії ангелів (Бут.3:24; Іс.6:1-7; Юд.1:9; Кол.1:16; 1Сол.4:16; Об.4:7-8).

В результаті гріхопадіння сатани і частини ангелів ангельський світ розділився на святих і ангелів, що впали (Мтв.25:41; Мк.8:38; 2Пет.2:4; Юд.1:6, 14; Об.12:4,7).
  • Святі ангели є небожителями і мешкають біля престолу Божого (Об.5:11; 7:11).
  • Ангели, що впали, живуть в піднебесних сферах (Еф.6:12), в безодні (Об.9:1-11), в темряві (2Пет.2:4; Юд.1:6) і можуть перебувати в людях (Мтв.12:43-45; Мк.9:14-29).

Сатана - глава ангелів, що впали, і князь гріховного світу (Ів. 12:31; Ефес. 2:2). Він є ворогом Богу і людині, тому що повстав проти Бога і ввів людство в гріх, через спокусу Адама і Єви, а також продовжує свою згубну роботу до теперішнього часу (Бут. 3:1-7; Ів. 8:44; 1 Пет . 5:8; 1 Сол. 3:5; Об’яв. 12:10). Сатана зазнав поразки в результаті смерті і воскресіння Ісуса Христа і йому належить вічне покарання разом з ангелами, що впали (Бут. 3:15; Матв. 25:41; Євр. 2:14-15; Об’яв. 20:10).

Святе Письмо забороняє людині молитися і поклонятися ангелам (Об'яв. 19:10; 22:8-9). Священне Писання не вчить забороняти і повелівати злим демонам, а також виганяти їх, за винятком періоду служіння Ісуса Христа і Його Апостолів (Дії 19:13-16; 2 Пет. 2:10-11; Юд. 1:8-10) . Народжена згори людина не може бути одержимою або демонозалежною (Матв. 12:25-26, 33; 1 Ів. 4:4; 1 Кор. 12:2; 2 Кор. 6:15; Кол. 1:13; 2:15 ). Біблія не вчить зреченню від сатани.

Останні події включають в себе: Підхоплення Церкви, Судилище Христове, Шлюб Агнця, Велику скорботу, Друге пришестя Христа, Перше воскресіння, Тисячолітнє Царство, Друге воскресіння, Суд у Великого білого престолу і Вічність.

  1. Підхоплення Церкви
    • Підхоплення Церкви - це надприродне, миттєве взяття Церкви, преображення тих, що живуть і воскреслих померлих, в нових прославлених тілах для зустрічі з Господом Ісусом Христом в повітрі і вічного перебування з Ним (1Кор.15:51-52; Фил.3:20-21; 1Сол.4:13-18).
    • Святе Письмо не дає точного часу Підхоплення Церкви, але вказує на те, що воно буде раптовим і станеться до Великої скорботи (Бут.18:25; Мтв.24:36, 42-44; Дії 1:6-7; 1Сол.1:10; 5:1-11; Об.3:10).
  2. Судилище Христове - це оцінка Богом земного життя спасенних людей для отримання нагород (Рим.14:10; 1Кор.3:11-15; 2Кор.5:10). Судилище Христове слід відрізняти від Суду у Великого Білого Престолу, куди віруючі люди не приходять (Ів.5:24).
  3. Шлюб Агнця - це торжество союзу Христа і прославленої Церкви (Еф.5:22-32; Об.19:7-9).
  4. Велика скорбота
    • Велика скорбота - це праведний суд Божий, який здійсниться на землі над грішним людством після Підхоплення Церкви. Цей період буде тривати протягом семи років і, за біблійними пророцтвами, матиме безпосереднє відношення до Ізраїлю (Єр.30:7; Дан.9:24-27; Мтв.24:21; Об.6-19; 6:16-17).
    • Велика скорбота в Священному Писанні називається також Днем Господнім (Соф.1:14-17; Йоїл.2:10-11; 1Сол.5:2-3), днем гніву (Об.6:17), час недолі для Якова (Єр.30:7) та ін
    • Під час Великої скорботи спасіння буде можливим для тих, хто увірував в Ісуса Христа, але воно спричинить за собою страждання і найчастіше мученицьку смерть (Мтв.24:21-22; Об.6:9-11; 7:13-14; 14:6-7).
  5. Друге пришестя Ісуса Христа - це тілесне, видиме для всіх повернення Господа з Церквою для встановлення Тисячолітнього Царства (Мтв.24:27; Дії 1:11; Об.19:11-16). Під час Другого пришестя Христа буде здійснена поразка повсталих народів, звір і лжепророк будуть кинуті в озеро вогняне (Зах.14:3-4; Об.19:19-21), а диявол буде скутий на тисячу років (Об.20:1-3).
  6. Перше воскресіння - це «воскресіння життя» старозавітних праведників і праведників часу Великої скорботи в нових, прославлених тілах. Воно відбудеться перед Тисячолітнім Царством (Йов.19:25-26; Дан.12:2-3; Ів.5:29; Дії 24:15; Об.20:4-6).
  7. Тисячолітнє Царство
    • Тисячолітнє Царство - це час видимого правління Христа на землі протягом тисячі років, згідно обітниць, даних Ізраїлю (2Сам.7:12-16; Єз.34:23-25; 37:21-28; Зах.8:1-17; Лк.1:32-33; Об.20:4).
    • Разом з Христом в Тисячолітньому Царстві буде царювати Церква, воскреслі старозавітні праведники і спасенні від Великої скорботи (Дан.7:13-14, 27; Об.20:1-6).
    • Тисячолітнє Царство буде характеризуватися гармонією, миром і справедливістю на оновленій землі (Іс.2:2-4; 11:6-10; 65:17-25; Єр.23:5-6).
    • Наприкінці Царства на малий час буде звільнений сатана, і деякі народи повстануть проти Христа (Об. 20:3,7). Повсталі народи будуть покарані Господом, а диявол буде вкинутий в озеро вогняне (Об.20:9-10).
  8. Друге воскресіння - це «воскресіння суду» неспасенних людей для Суд коло Великого білого престолу (Ів.5:29; Об.20:11-14).
  9. Суд у Великого білого престолу - це остаточний праведний суд Божий над усіма незаписаними в Книзі життя людьми (2Пет.2:9; Об.20:11-15). Неспасенні люди будуть засуджені по своїх ділах і разом з дияволом, смертю і пеклом будуть кинуті в озеро вогняне (Мтв.25:41; Об.20:13-15). Спасенних, дітей Божих, на Суді у Великого білого престолу не буде (Ів.3:18; 5:24).
  10. Вічність
    • Вічність - це абсолютно новий, нескінчений, вчинений стан буття, який настане після Суду у Великого білого престолу і знищення існуючої побудови світу (2 Пет. 3:10-13; Євр. 10:12; Об’яв. 21:1).
    • Святе Письмо говорить про два стана в вічності: вічного життя і вічної загибелі.
      • Вічне життя - це стан нескінченного блаженного перебування святих ангелів і спасенних людей в присутності Бога. Вічне життя в Слові Божому називається: рай, Царство Боже, Царство Небесне, небо, вічні оселі та ін (Матв. 7:21; Марк. 9:47; Лук. 23:43; 1 Кор. 15:51-53; 2 Кор. 5:1; Фил. 3:20-21; Об’яв. 21:3).
      • Вічна загибель - це стан нескінченної свідомої муки диявола, ангелів, що впали та неспасенних людей. Вічна погибель в Слові Божому називається: темрява зовнішня, вогонь вічний, озеро вогняне, місце муки та ін (Матв. 22:13; 25:41-46; 2 Сол. 1:9; Об’яв. 14:9-11; 20 :14-15).
    • Святе Письмо навчає, що спасіння і прощення гріхів або перехід зі стану вічної загибелі в стан вічного життя після фізичної смерті неможливі, тому стан вічного блаженства і стан вічної муки є незмінними (Матв. 25:46; Лук. 16:26). Такі поняття, як молитви за померлих і чистилище, не мають біблійної підстави.
    • Святе Письмо закликає віруючих людей жити в очікуванні зустрічі з Господом Ісусом Христом для того, щоб разом з Ним перебувати в вічності. Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Об'яв. 22:20-21).